Моє тіло – храм Святого Духа – каже Бог в І Кор 6:19-20. Тіло, яке кожного дня має іншу комбінацію гормонів, що працюють злагоджено, налаштовані точно, щоб я могла бути тією, якою Творець мене задумав. Жінкою…
ЛГ, ФСГ, естрогени, прогестерон, пролактин… шалені зміни.
Я християнка і ось як я проживаю Бога протягом циклу.
Менструація.
Сил мало. Змусити себе до життя не так просто. А ще знаєте, отой постійний страх, що засоби гігієни підведуть! То непросто. Клякаю на молитву і засинаю. Тому приходиться ходити, але думки вже пішли разом з тілом і замість молитви я “прожила купу всього іншого”. Нужбо, Оксано, давай! Година мук і я здаюся – лягаю спати з вірою, що сон більше прославить Ісуса, ніж моя самокритика за власні невдачі. Здається, що моя нікчемна молитва – лише пародія. Тішу себе ідеєю, що Богові і вона мила і Він має з чого посміятися. Сумніви накривають. Тримає досвід життя з Богом. Але я знаю, що все так не буде. І такий пригнічений стан примножує заслугу, коли я докладаю зусиль, щоб служити іншим, любити, дбати, виховувати, працювати… Ці думки додають надії і помагають прийняти реальність – я жінка і це природній стан речей.
Фолікулярна фаза.
Нарешті закінчилась та кровотеча. З’явилися сили. Поступово я можу втримати увагу на молитві довше. Я можу навіть Святе Письмо почитати і бачити трохи глибше ніж самі букви. Таке враження, що гору переставити стає легше. Я помічаю присутність Ісуса в своєму дні частіше. Я вірю, що Він тримає мене за руку і веде. Більше того, я вірю, що йду добре. Я і люблю дієвіше, і прощаю легше… Бачу красу, яку Бог створив і це заворожує. Він нею заворожує.
Овуляція.
Я зачарована Ісусом. Я така вдячна, що Він мене знайшов. Що я можу своє життя і працю жити в Його присутності. Я повна сил і віри. Я з усіх сил вірю, що та гора скоро переставиться. А навіть якщо і ні, що головне, що Він зі мною. Інколи мені здається, що всі життєдайні ідеї в мою голову Ісус підкидав саме в ці дні, бо тут я впевнено приймаю рішення і дію відповідно. Здається, що я світ готова підкорити, якщо Він піде зі мною. Моя молитва оживає. Я маю більше сміливість просити в Нього більше, вірити Йому більше і радикальніше діяти. Я служу охоче, я люблю повним серцем. Я гаряча в любові до Нього і всіх навколо.
Лютеїнова фаза.
Я дію. Люблю. Трохи втомлююся. “А раптом мені не вдасться?” частішають. “Боже, Ти потрібен мені!” звучать налякано, бо я ж нарешті стала “нормальною” християнкою, а тут знов, щось йде не так. “Що я роблю не так?”… Сил все менше, молитва скорочується, просипається… Це все як сніговий ком назбирується. Настрій псується, бо ось “Боже, нащо я Тобі така погана?”…
Підсумок
Не візьміть цей нікчемний опис за оправдання. Бог має бути першим і єдиним незалежно від фази циклу. Але знання себе, свого храму і його куточків дає мені полегшення, що все зі мною ок. Що я стараюся як можу, дію, використовуючи всі свої ресурси.
Коли я веду щоденник плідності і розумію в якій фазі знаходжуся, то знаю, чому з’являються ті чи інші думки, знаю, що втримає мене на плаву в той час і як точно діяти в цей час не варто.
Коли я розумію себе в контексті плідності/неплідності, то бачу яким дивовижним дарунком Бог обдарував моє тіло – здатністю давати життя і здатністю діяти вільно відносно цього. Хіба ж то не магія – народити подобу Божу? Не магія, а задум Бога! Вся ця катавасія з гормонами – заради потенційної вагітності. Дивіться, Бог дав нам шанс щомісяця змінити своє рішення і зачати дитя. Він настільки хоче життя, що створює нас циклічними в цьому плані і вірить, що так само будемо готові до цього як і Він.
Запам’ятайте, біль під час місячки – не норма. Це не має порушувати вашого ритму життя. Не має валити з ніг і його не тре терпіти. Це сигнал, який треба дослідити.
